27 листопада 2015 року, напередодні вшанування пам’яті жертвГолодомору 1932-1933 років, з метою виховання патріотизму, поваги молодого покоління до історичногоминулого України, усвідомлення причин та наслідків геноциду українського народу, працівниками соціально-психологічної служби Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів№ 1м.Кривий Ріг була організована та проведена виховна година-реквієм «Минуле стукає в наші серця».
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте ! Затужіть ! Заголосіть !
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не згасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Ніна Виноградська
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як Голодомор 1932 - 1933 років, історія не знає.
Разом із соціальним педагогом Кройтор А.М. та практичним психологом Шевцовою К.О. учні першого курсу перегорнули сумні і жахливі сторінки історії України, на яких кривавим і чорним вписані слова «голод», «голодомор».
Під час заходу звучали вірші, запис пісні «Свіча» у виконанні Оксани Білозір, спогади очевидців, яким вдалося вижити, продемонстровано фото, архівні документи та жахливі документальні кадри того часу.
Жоден з присутніх не залишився байдужим до страшних подій 1932-1933 р.р.
Цей захід дав можливість доторкнутися до відеоспогадів очевидців і зрозуміти причини цієї страшної трагедії у не такій вже й далекій історії нашого стражденного народу. Адже не було ні війни, ні посухи, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів. Нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися.
На завершення заходу учням було запропоновано залучитися до щорічної акції і о 16 годині 28 листопада запалити свічку у вікнах своїх осель і пом’янути кожну душу, кожну жертву, кожного мученика, схиливши голову перед пам’яттю про мільйони українців та наших земляків, яким страшний голод не залишив права на життя, адже ми є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи, але нас могло б бути набагато більше...